Станом на початок грудня завершено 6 763 розслідування стосовно інфікування медиків. І тільки у 2072 осіб (4,8% від загальної кількості захворілих та 30,6% від кількості завершених розслідувань) було визнано професійне захворювання, з них щодо випадків смерті – 53.

Про це під час інтерв’ю Всеукраїнській медичній газеті «Ваше здоров'я» зазначив заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, в. о директора ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України» Костянтин Євгенович Іщейкін.

Перший шок від того, що українські медики масово хворіють на COVID-19, змінився потоком не менш приголомшливих фактів зволікань у розслідуванні випадків професійної захворюваності лікарів і відмови їм у страхових виплатах. Винних не знайти, сценарій «згори видніше» перемагає. Як його переписати?

Як зазначає Костянтин Євгенович в Україні хворіє багато медичних працівників. На перших порах їм катастрофічно не вистачало елементарних засобів індивідуального захисту, тому цю проблему й називали домінуючою. Але сьогодні маємо розуміти, що справа не тільки в забезпеченні респіраторами, захисними костюмами тощо, а й в умовах, в яких працюють наші лікарі.

«Як виявилося, система стратегічно не була готовою прийняти такий виклик, як пандемія. Хоча це було прогнозовано в державі, де знищено санепідслужбу і запроваджено «нові» підходи у вигляді скорочення «зайвих» ліжок, у тому числі й інфекційних. Бо, бачте, їх «недостатня» завантаженість реформаторів не влаштовувала, а про те, що в одну палату не можна класти хворих з краснухою та вітрянкою, вони, мабуть, не знали. Тож навіть якщо в інфекційному відділені 50% ліжок умовно «вільні», це не привід його закрити, що насправді було зроблено у районах впродовж позаминулого та минулого років. Тому сьогодні там «пожинають плоди» реформ – і пацієнти, яких ніде лікувати, і медики, які не мають можливості працювати в належних умовах», – наголошує Костянтин Євгенович.

В. о директора ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України» підкреслив, що багато хворих потрапляють у непрофільні стаціонари, де медики захищені ще менше, бо не знають з чим стикаються насправді – діагностика COVID-19 і досі «кульгає». Пацієнти ж потрапляють у лікарні з різними ускладненнями, які, на перший погляд, можна розцінити і як самостійні хвороби. А оскільки амбулаторних хворих тепер лікують по телефону, це призводить до величезної кількості ускладнень. Там, де COVID-19 чекають (у профільних лікарнях), захворюваність лікарів менша. А де готуються надати інші види допомоги, вона більша. І ще складніше довести факт інфікування на робочому місці, де хворих COVID-19 начебто й не мало бути. При цьому у стаціонарах та поліклініках не завжди розділяють потоки хворих і зони в приміщеннях. Хіба що максимум прорубають інший вхід, під яким стоять натовпи пацієнтів, але ж вони все одно зайдуть у приміщення, котре не має належної вентиляції. Ось такі напівзаходи й підвищують захворюваність серед лікарів.

До територіальних управлінь Державної служби з питань праці на початку грудня надійшло 58 222 повідомлень про підозру на професійне захворювання COVID-19 (71% від загальної кількості захворілих медиків), підтверджено 50502 випадки захворювання, з них 447 повідомлень про випадки смерті.

Щодо розслідувань - станом на початок грудня завершено лише 6 763 розслідування стосовно інфікування медиків. І тільки у 2072 осіб (4,8% від загальної кількості захворілих та 30,6% від кількості завершених розслідувань) було визнано професійне захворювання, з них щодо випадків смерті – 53. Тобто значній частці медичних працівників професійна етіологія інфекційного захворювання на COVID-19 не встановлена.

Як зазначає Костянтин Євгенович причин тому декілька.

По-перше, деякі керівники закладів охорони здоров’я свідомо приховують випадки захворювання медиків на COVID-19, екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання на виробництві у них не оформляється і не надсилається у відповідні інстанції.

По-друге, заклади недостатньо укомплектовані необхідними для такого розслідування профпатологами. Оскільки НСЗУ не передбачила фінансування профпатологічної служби на другому рівні надання медичної допомоги, то впродовж останнього часу ставки профпатологів були скорочені попри звернення нашого Інституту до МОЗ України про недоцільність таких рішень.

Ще одна причина – неякісне проведення епідеміологічних розслідувань випадків настання гострого інфекційного захворювання, внаслідок чого надалі виникають складнощі у визначенні місця і джерела інфікування, через що неможливо пов’язати захворювання з умовами праці.

Сьогодні в Україні припинено підготовку лікарів за спеціальністю «епідеміологія», а також не врегульовано порядок проведення епідеміологічних розслідувань, спрямованих на встановлення причин та умов виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань. Останнє є завданням державного санітарно-епідеміологічного нагляду (згідно з п. 4 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затвердженого постановою КМУ від 22.06.1999 № 1109, у редакції постанови КМУ від 19.08.2002 № 1217). Скорочення ж санітарно-гігієнічних факультетів у медичних вишах унеможливило підготовку лікарів з гігієни праці. На сьогодні на території нашої держави працює лише приблизно 85 таких спеціалістів і цього вочевидь недостатньо в для проведення своєчасного розслідування випадків професійних захворювань на COVID-19 в умовах пандемії. Тож очевидною є необхідність відродження підготовки спеціалістів з гігієни праці, епідеміології, професійної патології у вищих навчальних закладах, а також відновлення санітарно-епідеміологічної служби. Важливим є й відновлення фінансування профпатологічної служби на вторинному рівні надання медичної допомоги. На селекторній нараді за участі заступника Міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, представників НСЗУ та Інституту медицини праці імені Ю.І. Кундієва з головами обласних департаментів охорони здоров’я були погоджені питання щодо відновлення посад профпатологів в районних лікарнях.

Відтепер лабораторно підтверджені випадки інфікування на COVID-19 медичних та інших працівників, що пов’язані з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження, підлягають розслідуванню як випадки гострого професійного захворювання. Процедуру такого розслідування розробили спеціалісти Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва спільно з Державною службою України з питань праці (відповідну інформацію надано Головним управлінням Держпраці в областях та керівникам обласних підрозділів з питань охорони здоров’я). Медичні працівники повинні знати, що діагноз гострого інфекційного захворювання, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків, встановлюється лікарем закладу охорони здоров’я, куди вони звернулися після обов’язкової консультації з лікарем-інфекціоністом та профпатологом. Висновок надають лікарсько-експертні комісії спеціалізованих закладів охорони здоров’я, перелік яких затверджений Наказом МОЗ України від 25.03.2003 р. № 133 «Про затвердження переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань». Водночас потрібно посилити контроль відповідальності керівників закладів охорони здоров’я щодо своєчасного оформлення екстрених повідомлень про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання на виробництві. Бо медики, які «падають з ніг» на передовій і передусім думають, як врятувати хворого на COVID-19, часом забувають зафіксувати підтвердження своїх контактів з такими пацієнтами. Або ж роблять тести, не переконавшись у сертифікації відповідної лабораторії та не намагаються підтвердити діагноз перехресними дослідженнями.

«Я сподіваюся, що розроблений нами алгоритм допоможе медпрацівникам відчути себе захищеними в цьому плані на 100%. Процедура оформлення спроститься до мінімуму і більшість питань можна буде вирішити на місці. Кожен медик має бути захищеним та відчувати державну підтримку», - зазначив Костянтин Євгенович.

Повний текст інтерв’ю за посиланням