Сучасний стан медицини праці в Україні

Умови праці, стан здоров’я та медичного обслуговування працюючого населення України

Директор Інституту медицини праці імені Ю.І.Кундієва НАМН України,

член-кор. НАМН України, професор, доктор медичних наук,

Володимир Іванович Чернюк


завантажити цей документ в фораті PDF


Мушу почати з неприємного – оцінки ситуації, яка склалася в Україні і знайшла відлуння у міжнародних сферах.

Ми живемо у складні часи. «В смутное время» як говорили у середньовіччі. «Лучше пять пожаров, чем одна перестройка» – як говорять сьогодні. Ця «перестройка» триває вже 27 років. І на думку світових аналітиків, Україна, як незалежна Держава, досі не відбулася. Нажаль, для такої думки є усі підстави. Минуло 27 років незалежності, проте досі відсутня Державна Стратегія системного розвитку України у політичній, економічній, соціальній, гуманітарній сфері. А Держава без чітких стратегій і програм, в основі яких лежать національні інтереси і пріоритети розвитку у сучасному світі неконкурентоспроможна.

Натомість в Україні інтенсивними темпами відбувається деіндустріалізація економіки, депопуляція населення, загрозливих темпів набуває трудова міграція. Ми сьогодні є свідками здійснення Державою абсурдної політики, «політики найгіршого», особливо у гуманітарній сфері – це охорона здоров’я, наука, освіта.

Зокрема «політика найгіршого» стосується сфери нашої професійної діяльності – медичного обслуговування працюючого населення.

Саме ця когорта населення складає трудовий потенціал Держави, від якого вирішальним чином залежить економічний поступ, обороноздатність та рівень життя її громадян. Не зайве нагадати, що активні працівники на виробництві нині утримують також близько 15 млн. пенсіонерів, 8 млн. тих, що зайняті у сфері здоров’я, студентів, тих, хто зайнятий у невиробничій сфері, перебуває у стані прихованого безробіття. Кожний працюючий, апріорі, утримує, крім себе, іще 3-х осіб. Небувалий випадок у світовій практиці!

Разом з тим, в умовах сучасного виробництва за неуточненими даними понад 30% працюючих зазнають високих ризиків шкідливого впливу на здоров’я численних чинників виробничого середовища і трудового процесу – хімічних, фізичних, біологічних, ергономічних чинників та психоемоційного стресу. Близько 100000 хімічних сполук, 50 різновидів фізичних чинників та 200 факторів біологічного походження, 20 ергономічних факторів є небезпечними, як носії потенційних ризиків здоров’ю працівників. Не зайве зазначити, що 300-350 фізичних, хімічних, біологічних чинників визнані професійними канцерогенами.

Поліпшення умов праці на виробництві найближчим часом годі чекати. Основні виробничі фонди зношені на 70-80%. Понад 11 тис. споруд та близько 2 тис. будівель експлуатується у аварійному стані, особливо на підприємствах недержавної власності.

Близько 300 тис. машин і механізмів вичерпали паспортний ресурс роботи.

Вкрай незадовільним є забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту.

Нині в Україні найбільша кількість працюючих у шкідливих умовах припадає на вугільну промисловість (69%), чорну металургію (49%), електроенергетику та кольорову металургію (близько 35%).

То ж не дивно, що в умовах економічної кризи, різкого пониження рівня життя пересічного громадянина України, відсутності належної уваги Держави до охорони здоров’я працюючого населення (про що мова піде окремо) чисельність працюючого населення України стрімко скорочується. У 1991 р. вона складала 23,7 млн. у 2017 р. – 15,4 млн. чол. При цьому чисельність штатних працівників в останні роки зменшилась до 8 млн. чол. (Інститут демографії НАН). За прогнозованими оцінками через 30 років чисельність людей працездатного віку має скоротитися ще на 2,6 млн. чол.

Якщо показники загальної смертності населення України перевищують Європейські показники у 2 рази, то показники смертності населення у працездатному віці – у 2-4 рази.

За рівнем смертності на виробництві Україна випереджає усі країни ЄС. Співвідношення нещасних випадків зі смертельними наслідками до загального їх числа складає в Україні 1:10, тоді, як у Німеччині 1:1260; у Словаччині 1:208, у Польщі 1:145. Специфічним показником стану здоров’я працюючого населення є професійна захворюваність.

Уже згадувалось, про кричущу невідповідність якості робочих місць з позицій безпеки праці діючим гігієнічним нормативам, що є загрозою порушень здоров’я. Були посилання на застарілі технології і зношене обладнання.

Проте і нові технології несуть у собі нові загрози здоров’ю (нано- біо- інформаційні, енергозберігаючі; прогресивна хімізація усіх сфер виробництва і життя людини).

У більшості випадків людство не в змозі своєчасно оцінити реальну загрозу здоров’ю від змін, що відбуваються у виробничому і оточуючому середовищі.

Нагадаю, що світові показники професійної захворюваності вражаючі. За даними МОП щорічно у світі реєструється близько 160 млн. нових випадків профзахворювань. Смертність від профзахворювань становить 2 млн. випадків на рік.

За висновками МОП усе це – «свідчення дефіциту умов для гідної праці у світі».

Статистичні показники професійної захворюваності у країнах Європи свідчать, що в Україні вона нижча майже у 30 разів.

Це - дані приблизно 10-річної давнини і вони пояснюються передусім низькою виявлюваністю професійної захворюваності через недоліки у здійсненні санепіднагляду на виробництві і діяльності профпатологічної служби. Наразі виявлювану професійну захворюваність в Україні ми нещодавно називали «верхівкою айсберга». Проте сьогодні, за офіційною статистикою, в Україні професійна захворюваність майже ліквідована. Те, що ми бачимо за офіційними даними, можна порівняти не з верхівкою айсберга, а лише з цяточкою на верхівці айсберга. Парадокс сьогоднішнього дня в тому, що умови праці на виробництві катастрофічно погіршуються, а професійна захворюваність зникає. Воістину крилатим став гумор сьогодення стосовно ліквідації будь-якої проблеми. У нашому випадку це «хочеш ліквідувати професійну захворюваність – ліквідуй профпатологічну службу».

Але справа не лише у захворюваності на професійні захворювання, а й у зростанні серед працюючого населення поширеності соціально-небезпечних захворювань – туберкульоз, ВІЛ/СНІД, розлади психіки і поведінки, алкоголізм, наркоманія. Визначається стійка тенденція до зростання передчасної смертності, про що згадувалося вище.

Разом з Інститутом Економіки НАН обраховані економічні збитки, які лише від професійної захворюваності складають 1,14% ВВП на рік.

Невтішний прогноз – потреба у трудових ресурсах невдовзі зможе бути забезпечена лише на 40%.

Проте це ще не все. Не можна забувати, що через ліквідацію Держсанепідемслужби, порушення відпрацьованої і перевіреної часом системи вакцинації і ревакцинації населення в Україну повернулися спалахи інфекційних захворювань, у тому числі дитячих інфекцій, про які у цивілізованих країнах уже забули. Кричущою ознакою санепіднеблагополуччя стала абсолютна неготовність до епідемії коронавірусу.

Майже звичайним явищем стали масові харчові отруєння людей. Буквально на очах падає рівень санітарної культури населення – знову з’явилися воші. Ганьба!

Що ж до промислової медицини, то її руйнація відбулася буквально на наших очах. Система медичного обслуговування працюючого населення цілеспрямовано руйнувалася протягом існування України як незалежної Держави.

Почалося з ліквідації промислової медицини. Чи не найважливішим структурним елементом системи медичного обслуговування працюючого населення у найкращі часи її функціонування були здоров-пункти на підприємствах (ЗП), що впритул наближало надання медичної допомоги до робочого місця. Найважливіший показник - 4334 ЗП у 1957 році. Це був золотий вік промислової медицини. Найгірший показник 301 - ЗП у 2003 році. Отже ця ланка є капітально зруйнованою.

Наступним кроком була ліквідація Держсанепідслужби, яка нібито заважала розвитку крупного і середнього бізнесу в Україні.

Звичайно, це - загальні питання, але вони мають безпосереднє відношення до медицини праці. Не звернути на них увагу у зв’язку з ліквідацією Державної санепідслужби було б невиправданим.

Непрофесійні дії МОЗ у прагненні повернення гендерної рівності щодо працевлаштування жінок, у тому числі - їх використання на важких і шкідливих роботах, несуть загрозу і ще більшого погіршення репродуктивного здоров’я нації, в умовах демографічної кризи, що виглядає як злочин.

Ну, добре – санепідслужби вже немає. Але де шалені успіхи будь-якого бізнесу в Україні? Що нині заважає розвитку економіки? Відповіді слід шукати аж ніяк не в проблемних питаннях здійснення санепіднагляду, а зовсім у інших сферах.

Досі існує невизначеність щодо функціонування профпатологічної служби в Україні. Втрачена саме медична компонента в існуючій нині начебто реформованій системі Державного санепіднагляду, відсутнє розуміння ролі медиків в оцінці небезпеки для здоров’я чинників виробничого середовища, оцінці професійних ризиків і, навіть, в організації і проведенні медичних оглядів працюючих.

І це в той час, коли, беручи за приклад розвинуті країни світу, ми повинні визнати, що принцип пріоритетності медичного обслуговування працюючого населення став невід’ємною складовою державної політики в галузі охорони здоров’я в таких країнах. Чи не абсурд, що країна, якій належить пріоритет такої політики, що дала світові «Систему Семашка» сама від неї відмовилась і опинилась на «задвірках» історії.

Результатом бездумного реформування стало різке скорочення чисельності санітарних лікарів з гігієни праці у складі Державної служби з питань праці і Держспоживслужби, що з’явилися на заміну Державної санепідслужби.

Йдеться насамперед про спеціалістів, що мають право здійснення контролю за умовами праці на виробництві. Їх чисельність зменшилась у 3-4 рази. Підготовка фахівців з профілактичної медицини у медичних ВНЗ останніми роками припинено. Ця спеціальність Постановою КМУ № 266 не передбачена.

Отже «медицина праці» як державна служба, по суті, в новій Україні зруйнована. Її повноцінних аналогів досі не створено.

Проте, медицина праці як наука поки що збереглася. Сьогодні вона ще жива. Вона - в тематиці 4-х цивільних науково-дослідних інститутів, Воєнно-медичної академії, гігієнічних кафедр медичних ВНЗ, кафедри медицини праці і медичної екології НМАПО.

Те, що відбулося з медициною в Україні – політична помилка. Її ще не пізно виправити, бо збереглася законодавча база з медицини праці. Охорона здоров’я працюючого населення гарантується статтею 43 Конституції, Законами України «Про охорону праці», «Про санепідблагополуччя», Кодексом законів про працю, Генеральною Троїстою Угодою. Завдання - у ліквідації кричущої невідповідності між законодавчою базою і реальною практикою. Наразі Інститутом медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України розроблена «Стратегія реформування та розвитку медицини праці в Україні до 2022 року». Стратегія розглянута і схвалена Бюро відділення Профілактичної і теоретичної медицини НАМН України. Ця робота дещо випереджає час, бо попередньо має бути прийнята «Концепція відродження медицини праці в Україні», проект якої, за дорученням КМУ на адресу МОЗ, розроблено нашим Інститутом іще у 2016 р. і від імені МОЗ подано на громадське обговорення. Як кажуть «А воз и ныне там».

Наступним кроком має стати створення сучасної Державної системи медичного обслуговування працюючого населення на основі обраної Європейської моделі, або розробленої нами самими з урахуванням міжнародного досвіду. Макет такої моделі може бути запропоновано вже сьогодні. Вона поєднує власну ієрархічну структуру з діючими підрозділами охорони здоров’я. В ній передбачено забезпечення спеціалізованої (профпатологічної) медичної допомоги на усіх рівнях її надання – від первинної ланки (сімейний лікар) до рівня Республіканського профпатологічного центру МОЗ.

Нова модель системи медичної допомоги сприятиме відродженню профілактичної спрямованості медичної галузі та можливості повернення до диспансеризації працездатного населення.

Це стає можливим на основі застосування методології оцінки і управління професійними ризиками здоров’ю на робочому місці.

У цьому сенсі особливого значення набуває створення Державного Реєстру професійних та виробничо-обумовлених захворювань як структурного елементу «Системи соціально-гігієнічного моніторингу населення України», що має діяти у відповідності з Постановою КМУ з 2016 року. Створення проекту такого Реєстру ідеологічно відпрацьовано співробітниками Інституту. Підготовлено до затвердження необхідний пакет документів. Плануємо створити діючий макет такого Реєстру у нас в Інституті.

Наступним стратегічним напрямком у відродженні системи медичного обслуговування працюючого населення має стати якісне поліпшення діяльності профпатологічної служби в Україні:

  • поновлення законодавчої бази її діяльності в нових соціально-економічних умовах; пакет необхідних документів, розроблених ІМП, перебуває на затвердженні в МОЗ;

  • розробка єдиних стандартів надання високотехнологічної медичної допомоги, починаючи з профілактичних медичних оглядів і закінчуючи реабілітаційними заходами; останнім має бути приділена особлива увага;

  • вдосконалення медичних та методологічних засад експертної роботи по встановленню зв’язку захворювання з умовами праці.

Окремою складовою цього напрямку має стати вдосконалення діагностики професійних захворювань на основі інноваційних технологій (ДНК-технологій, визначення генетичного біохімічного поліморфізму внутрішньоклітинних систем, використання біомаркерів експозиції ефектів чутливості та ін.).

Але найважливіше, що має забезпечувати Інститут медицини праці в Україні, як головна установа РПК «Гігієна праці і професійна патологія», це - розвиток стратегічних напрямків наукових досліджень в галузі медицини праці.

На наше переконання вони полягають у вирішенні таких проблем:

  1. Зміна ідеології профілактичної медицини.
  2. Ризико-орієнтований підхід в епідеміологічних дослідженнях здоров’я.
  3. Розвиток теоретичних засад профілактичної медицини:
    • взаємозв’язок «місцевого і загального» у формуванні адаптаційно-пристосувальних реакцій організму на вплив шкідливих чинників довкілля та розвиток предпатологічних станів;
    • проблема «малих доз» у профілактичній медицині.
  4. Проблема глобальних хімічних забруднювачів:
    • кардіовазотоксична дія важких металів;
    • шкірно-резорбтивна дія хімічних сполук;
    • нанотоксикологія, як новий напрямок промислової токсикології.
  5. Проблема комбінованого впливу чинників різної природи на організм людини.
  6. Сучасні методи діагностики професійних захворювань.
  7. «Людський фактор» у сучасному виробництві. Проблема професійного, соціального та бойового стресу.

До розвитку цих напрямків Інститут готовий не лише ідеологічно, але має достатній науковий потенціал і необхідну матеріально-технічну базу для проведення сучасних гематологічних, біохімічних, імунологічних і морфологічних досліджень в токсикології важких металів, у тому числі - на культурах тканин і клітин; так само - щодо застосування електронної мікроскопії (Електронний мікроскоп «TescanMIRA» (США) з системою локального елементного енерго-дисперсійного аналізу (ТОВ «НаноМедТех»)) для дослідження механізму токсичної дії наночастинок важких металів. Або застосування сучасних методів діагностики професійних захворювань (бодіплетизмографія, визначення дифузійної здатності альвеоло-капілярних мембран, комп’ютерна томографія роздільної здатності двох-енергетична рентгенівська абсорбціометрія, високочастотна аудиометрія, викликані потенціали головного мозку). Особливу значущість має застосування молекулярно-генетичних методів для розвитку наукових засад клінічної діагностики профзахворювань.

Нарешті, слід особливо виділити сучасні методи аналітичної хімії – хроматомасспектрометр (PerkinElmer, США), сучасні газові хроматографи «AutoSys XL», «Крісталлюкс-4000» та «Крісталлюкс-4000М»; рідинний хроматограф LС 200 з УФ та флуоресцентним детектором; атомно-емісійний спектрометр з індуктивно-зв'язаною плазмою «Optima» та ін.

Отже, навіть в умовах дискримінації науки і практики санепіднагляду потенційні можливості для подальшого розвитку профілактичної медицини в Україні збереглися – як стосовно відродження пріоритетності медичного обслуговування працюючих, так і його наукового супроводу.

В рамках провадження медичної реформи існує нагальна необхідність перегляду концепції медичного обслуговування працюючого населення, передбачивши дотримання принципу пріоритетності та доступності первинної, вторинної та висококваліфікованої медико-санітарної допомоги; відновлення або створення нових форм інфраструктури медичних закладів на підприємствах з урахуванням сучасних ринкових відносин і сучасної нормативно-правової бази.

Паростки здорового глузду у розумінні цієї проблеми можна бачити у затвердженій КМУ «Концепції реформування управління охороною праці в Україні». Планом дій щодо реалізації цієї Концепції передбачено принаймні 4 позиції, що мають відношення до медицини праці. Це - ідентифікація факторів ризику для здоров’я працівників, визначення порядку надання медичної допомоги різним категоріям працівників, організація профілактичних оглядів, необхідності створення Державного Реєстру осіб з професійними захворюваннями.

Реалізацією Плану дій стала Постанова КМУ «Про профілактичні медичні огляди працівників», де викладено порядок проведення таких оглядів, визначені відповідальні органи і служби, порядок ліцензування медичних установ та підготовки фахівців для проведення цієї надважливої роботи.

Важливим є те, що у Постанові доволі чітко прописана роль гігієністів праці у складанні санітарно-гігієнічних характеристик умов праці, без якої встановлення захворювання з умовами праці стає неможливим.

На даний час профілактичні медичні огляди працюючих у шкідливих і небезпечних умовах праці проводять 1096 ліцензованих медичних комісій, 90% яких діють у складі державних ЗОЗ; 4,5% – у складі приватних ЗОЗ; 5,5% – це МСЧ підприємств і відомств. У світлі реалізації Постанови мережа таких комісій має розширюватися разом з суттєвим підвищенням методичного рівня їх роботи. Без належного наукового супроводу цієї якості годі очікувати.

Процесу відродження системи має сприяти створення під егідою МОП «Національного профілю України з питань гігієни і охорони праці», де чітко визначені терміни «промислова безпека» та «гігієна праці». І це чітко показує, що спеціальність «лікар з гігієни праці» має бути збережена.

Проте без медичних закладів безпосередньо на виробництві термін «промислова медицина», здається, втрачає основний сенс – наближення медичної допомоги до працівника. Наразі ця ланка виглядає зруйнованою. Проте ознаки здорового глузду і тут з’являються останнім часом. У 2017 році раптом з’ясувалося, що за даними Центру медичної статистики МОЗ таких здоров-пунктів в Україні діє 431 (це лікарські, фельдшерські, державні і недержавні разом), і, таким чином, Україна повернулась у 1928 рік. Хоч і вибірково, принцип пріоритетності надання медичної допомоги працюючому населенню потроху повертає собі місце «під сонцем». І треба віддати належне справжнім господарникам і прогресивно налаштованим керівникам виробництва. Можливість отримання медичної допомоги чи оздоровлення чимало важить у виборі професії і місця роботи у наші скрутні часи.

Належну увагу слід приділити новим формам управління охороною здоров’я – запровадженню державно-громадської системи управління шляхом децентралізації та роздержавлення нинішньої системи охорони здоров’я і передачі значної частини повноважень МОЗ корпоративним самоврядним професійним організаціям лікарів, перехід до нових принципів акредитації і ліцензування.

За ініціативою групи співробітників Інституту – членів Проблемної комісії «Гігієна праці і профзахворювання» – нині створена громадська організація «Асоціація науковців, лікарів-профпатологів та лікарів з гігієни праці» яка має перебрати на себе громадську активність у сфері медицини праці.

Врешті решт, сподіваємось також приділяти дієву участь у реалізації ініціативи громадських організацій УСМП, ООРУ, ЛСОУ разом з НАМН України щодо розробки нової Концепції з відродження медицини праці у складі Платформи національної стратегії охорони здоров’я, що стала альтернативою Державній програмі медичної реформи, яка, по суті, не діє.

Останнє питання – підготовка кадрів. «Кадры решают все»: це – не пустий звук, це – світовий досвід. За сучасними даними, у Німеччині діє 300 тис. лікарів. З них 1% складають лікарі з гігієни праці; 3,7% профпатологи. Усі вони мають вищу медичну освіту і працюють у системі служб медицини праці. В усіх країнах світу подібні служби успішно взаємодіють зі службами гігієни і охорони праці, які можуть перебувати у різній відомчій підпорядкованості.

Державна потреба у медичних кадрах звичайно має визначатися МОЗ. Проте, ми не змогли відшукати відповідних статистичних довідників, де було б ґрунтовно висвітлено це питання стосовно сфери профілактичної медицини.

Мусимо орієнтуватися на оцінки відомих вчених і організаторів охорони здоров’я, що містяться у наукових публікаціях, оглядах, звітах, аналітичних довідниках та ін.

Загальний висновок однозначний – нині існує гострий кадровий дефіцит лікарів-гігієністів, епідеміологів, мікробіологів, вірусологів та фахівців інших медико-профілактичних спеціальностей у новостворених службах: Державній службі з питань праці (ДСПП), Держпродспоживслужбі, Лабораторних центрах МОЗ, відповідних підрозділах Державного управління справами, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Пенітенціарної служби, тощо.

За зібраною по крупинах інформацією, у складі Лабораторних центрів МОЗ, ДСПП, Держпродспоживслужби налічується 134 лікаря з гігієни праці, проте, з них лише 35 (ДСПП) мають повноваження стосовно контролю умов праці на робочому місці. І це – при тому, що ще у 2013 році право такого контролю мав 141 лікар.

Разом з тим, механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців гігієнічного профілю досі не відпрацьовано.

Впродовж останніх 3-х років жоден ВНМЗ України не проводить набір на спеціальність «медико-профілактична справа». Ця спеціальність відповідно до Постанови КМУ № 266 від 23 квітня 2015 р. не передбачена.

Шановні колеги!

Успіх нашої спільної справи неможливий без розуміння її важливості усіма учасниками процесу виробництва: державою, роботодавцями і працівниками. Нова Стратегія охорони здоров’я і безпеки праці на робочому місці має базуватися на поєднанні законодавчих і економічних механізмів, тобто поєднанні законодавчих дій, соціального діалогу, корпоративної солідарної відповідальності та економічного стимулювання.

І, насамперед, солідарність має бути налагоджена між основними державними структурами, що мають забезпечувати відродження і охорону медицини праці. На наш погляд, це, звичайно, – МОЗ, Мінсоцполітики, НАМН України.

До цього процесу має бути залучена громадськість. В першу чергу, це – Профспілки і ДСПП. Для успіху цього процесу неоціненне значення має залучення сучасного міжнародного досвіду.

На заключення, зважаючи на те, що майбутнє належить молодим, здається доречним нагадати про ті принципи, які завжди рухали науку вперед. Молодому фахівцю необхідно постійно дбати про свій науковий кругозір, загально-біологічну підготовку – необхідні базові знання з біології, фізіології, біохімії, патофізіології, генетики. Саме акумуляція таких знань формує вченого і, врешті решт, забезпечує успіх.

Ніколи не поривати зав’язків з фундаментальною наукою. Саме успіхи фундаментальних наук – фізики, хімії, біології – закладають теоретичні підвалини для галузевих наук. А без теорії жодна наука існувати не може. Фундаментальною основою медицини праці, як науки, є з’ясування патогенетичних механізмів впливу шкідливих виробничих чинників на організм людини на основі використання досягнень молекулярної біології, генетики, біохімії. Чим глибші ці знання, тим більше можливостей для вдосконалення методів діагностики, лікування і профілактики професійних і виробничо зубумовлених захворювань, досконалішими стають гігієнічні нормативи і регламенти, що мають гарантувати збереження здоров’я працівників на робочому місці. У цьому – єднання теорії з практикою.

Цікаво відзначити, як успіхи фундаментальної науки, здавалось би, далекої від медицини, - соціології - виявились здатними змінити світоглядні аспекти і стратегію профілактичної медицини сучасності. Іще у середині позаминулого століття соціолог Огюст Конт, якого вважають батьком «соціальної фізики» вивів постулат: «знати, щоб прогнозувати; прогнозувати, щоб попередити». Це - квінтесенція «Теорії ризиків», котра стала парадигмою сучасної профілактичної медицини.

Ніколи не забувати про «зв'язок часів». Часто нове – це новий виток еволюції минулого. Поява нових інформаційних технологій, нових методів зазвичай дає нові знання і новий поштовх для подальшого розвитку науки.

Дотримання принципів моралі і доброчесності: «Наука без совісті спустошує душу». Найстрашнішим злом у наукових дослідженнях є плагіат і фальсифікація даних.

Остання заповідь – пам’ятати і шанувати пам'ять своїх вчителів.

Мушу з вдячністю визнати, що наведені у заключній частині основоположні принципи моралі в науці запозичені мною із творів мого Вчителя, видатного вченого сучасності Юрія Ілліча Кундієва.

Хочу всім побажати, щоб прагнення до знань, ентузіазм, оптимізм, пошуки нового ніколи не покидали ні вас, ні нас у будь-якому віці.