Сьогодні в Україні вшановуємо героїв, які ціною власного життя та здоров’я ліквідовували наслідки найбільшої техногенної катастрофи в історії людства — аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на енергоблоці IV Чорнобильської АЕС сталася найбільша аварія в історії ядерної енергетики. Унаслідок руйнування активної зони реактора та неконтрольованого викиду продуктів поділу в навколишнє середовище було вивільнено понад 300 МКі (≈14×10¹⁸ Бк) радіоактивних речовин. Це призвело до радіоактивного забруднення 50 500 км² території України, на якій у 2 218 населених пунктах проживало понад 2,4 млн осіб.
Найвищих рівнів забруднення зазнала центральна частина України. На цих територіях мешкало 17,5 млн людей, зокрема 2,5 млн дітей віком до 7 років. Катастрофа набула масштабів національної трагедії. У 1986–1989 роках у ліквідації її наслідків узяли участь понад 600 тисяч осіб. Саме завдяки самопожертві ліквідаторів — пожежників, військовослужбовців, медиків, інженерів, будівельників — вдалося локалізувати аварію та запобігти ще масштабнішим втратам серед населення.
⚠️ Чорнобильська катастрофа стала прямим наслідком злочинної політики радянської влади, що ґрунтувалася на системному приховуванні інформації, замовчуванні реальних ризиків, нехтуванні людським життям і відсутності готовності до надзвичайних ситуацій. Влада затягувала евакуацію населення, не забезпечила ліквідаторів належними засобами індивідуального захисту та фактично переклала тягар ліквідації власних прорахунків на плечі простих людей.
З перших днів Чорнобильської катастрофи до ліквідації її медичних наслідків активно долучилися співробітники Київського інституту гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України). Уже 2 травня 1986 року до зони аварії були направлені бригади лікарів і науковців Інституту для безпосередньої роботи з ліквідаторами — проведення санітарно-освітніх заходів, розроблення гігієнічних рекомендацій і профілактики радіаційного ураження.
Уже 2 травня 1986 року до Чорнобиля було сформовано й направлено бригаду лікарів і науковців для проведення санітарно-освітньої роботи серед ліквідаторів та впровадження гігієнічних заходів із профілактики опромінення.
Накопичений Інститутом досвід у галузі профілактичної медицини промислового й сільськогосподарського виробництва виявився надзвичайно цінним. Особливо важливим був досвід лабораторії радіаційної гігієни, що функціонувала в Інституті до 1973 року. Події 1986 року переконливо засвідчили помилковість рішення про її ліквідацію.
Як зазначав Дмитро Волкогонов, Чорнобиль «оголив системні риси радянської моделі управління — інертність, жорстку вертикаль, відсутність превентивного планування та готовності до надзвичайних ситуацій». У критичний момент прорахунки керівництва було компенсовано винятковим героїзмом ліквідаторів, серед яких — майор Л. Телятиников, лейтенанти В. Правик і В. Кібенок, що загинули від смертельних доз іонізуючого випромінювання.
На початку травня науковці Інституту розробили рекомендації з радіаційної безпеки для різних категорій працівників і для населення постраждалих територій. Серед них: «Гігієнічні вказівки щодо обробітку ґрунтів, догляду за посівами та збирання врожаю на землях, забруднених цезієм-137 понад 40 Кі/км²», «Тимчасові рекомендації щодо використання лляної сировини з різними рівнями радіоактивного забруднення», які були затверджені першим заступником голови Держагропромкомітету УРСР, міністром О. М. Ткаченком. Також у травні 1986 року Інститутом було розроблено «Вимоги до безпечного виконання сільськогосподарських робіт в умовах радіоактивного забруднення довкілля з урахуванням зонування території», а також «Інструкцію з організації збирання та відвантаження плодоовочевої продукції в умовах радіоактивного забруднення».
12 червня 1986 року Міністр охорони здоров’я А. Ю.
Яна Стринадко, [12/14/2025 1:18 PM]
Романенко затвердив гігієнічні рекомендації, розроблені Інститутом, під назвою «Заходи радіаційної безпеки при різних видах трудової діяльності в умовах радіоактивного забруднення» — для працівників сільського та лісового господарства, будівельників і зварювальників.
З перших днів катастрофи науковці Інституту відстоювали концепцію комбінованого впливу на здоров’я радіонуклідів та інших чинників, насамперед стресу, свинцю й пестицидів. Зокрема, І. М. Трахтенберг запропонував використовувати пектинові препарати для зв’язування та виведення радіонуклідів, що потрапляли в організм із забрудненою їжею. Академік О. О. Навакатікян запропонував оптимальні режими праці та відпочинку для оперативних бригад ЧАЕС, які працювали вахтовим методом. В. І. Чернюк розробив вимоги до кабін тракторів Т-150, що працювали в умовах підвищеного радіонуклідного забруднення. Харківський тракторний завод (ХТЗ) виготовив 600 машин із підвищеною герметизацією кабін. У період з 12 травня по 23 грудня 1986 року в клініці Інституту було обстежено та надано медичну допомогу 683 учасникам ліквідації наслідків аварії. Це були основні невідкладні заходи, розроблені Інститутом у піковий період ліквідації. Надалі систематичні наукові дослідження з проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи продовжувалися й залишаються актуальними дотепер. Вони включають еколого-гігієнічні, фізіологічні, епідеміологічні та клінічні польові дослідження, проведені співробітниками Інституту в 30-кілометровій зоні навколо Чорнобиля та на радіоактивно забруднених територіях України.
Відомо, що для гасіння палаючого четвертого реактора з військових вертольотів скидали свинець, мішки з піском, глину, доломіт і сполуки бору. Загалом було скинуто понад 5 тис. тонн цих речовин. За температур до 1600 °C свинець випаровувався і повітряними потоками переносився за межі 30-кілометрової зони. Тому було розпочато спеціальні дослідження щодо вмісту свинцю в ґрунтах. Голова уряду України того часу О. П. Ляшко та міністр охорони здоров’я А. Є. Романенко доручили Ю. І. Кундієву зібрати дані, які б характеризували забруднення ґрунту та інших об’єктів довкілля не лише радіонуклідами, а й свинцем. Це виявилося досить складним завданням, оскільки зібрані дані не можна було порівняти з доаварійними рівнями — вони просто були відсутні. Водночас інформація про стан здоров’я особливо вразливих груп населення (дітей, людей похилого віку) свідчила, що негативний вплив зумовлювався не стільки радіонуклідами, скільки цілим комплексом шкідливих чинників, зокрема свинцем, пестицидами та іншими хімічними речовинами.
Гігієнічний моніторинг показав, що найвищі рівні радіонуклідного та свинцевого забруднення були зафіксовані в північних районах Київської області. На територіях, наближених до зони відчуження, рівні радіації у шість разів перевищували рівні забруднення сполуками свинцю, тоді як у більш віддалених районах домінували важкі метали. Експериментальні дослідження того часу підтвердили можливість синергічної токсичної дії при поєднаному впливі радіації та важких металів. Виявлялися порушення білкового обміну в тканинах, функцій нервової та ендокринної систем, імунних реакцій і репродуктивного здоров’я.
Ці результати підтвердили реальність загроз комбінованого впливу на забруднених територіях, що згодом було підтверджено масштабними епідеміологічними дослідженнями. Стало очевидно, що оцінка «чорнобильських ефектів» має враховувати як радіаційні, так і нерадіаційні чинники. Цей принцип був прийнятий у міжнародній практиці як ключова стратегія подолання медичних наслідків катастрофи й був представлений Ю. І. Кундієвим та І. М. Трахтенбергом на Першому міжнародному конгресі з медицини довкілля (Дуйсбург, Німеччина), де їх доповідь «Комбінований вплив важких металів і радіонуклідів на організм ліквідаторів аварії на ЧАЕС» була відзначена першою премією.
До кінця першого року було розроблено та впроваджено «Інструкцію щодо профілактичного застосування пектинових речовин в умовах радіоактивного забруднення».
Яна Стринадко, [12/14/2025 1:18 PM]
Співробітники Інституту брали участь у дослідженнях умов праці та стану здоров’я «критичних» професійних груп серед ліквідаторів, які працювали вахтовим методом у 30-кілометровій зоні. Фізіологічні дослідження засвідчили підвищення активності нервової системи та працездатності головного мозку в усіх професійних групах під час вахти. Водночас ознаки «прихованої втоми» були підтверджені об’єктивними даними щодо функціонального стану серцево-судинної системи та органів чуття. Оператори важкої будівельної техніки виявилися однією з найбільш уразливих груп. Було розроблено рекомендації щодо поліпшення умов праці та побуту, засобів захисту й технічних рішень, зокрема герметизації кабін техніки. Створено детальний професіограмний опис ключового персоналу, який забезпечував функціонування АЕС після аварії.
Після катастрофи Інститут також досліджував репродуктивне здоров’я жінок, які проживали в сільській місцевості, порівнюючи дані з «чистих» і «забруднених» зон, а також до- і післячорнобильського періодів. Дослідження було зосереджене на комбінованому впливі внутрішніх доз опромінення та хімічного навантаження пестицидами й агрохімікатами на жіночу репродуктивну систему (гонадотоксичні та ембріотоксичні ефекти). Для цього лабораторія гігієни праці жінок і підлітків Інституту проводила виїзні експедиції.
Об’єкт «Укриття» (саркофаг), що містить мільйони тонн радіоактивних відходів, залишається однією з найсерйозніших загроз. Інститут здійснював регулярний моніторинг умов праці на цьому об’єкті, сприяючи формуванню системи атестації робочих місць і прийняттю управлінських рішень у зоні відчуження.
Інститут взяв участь в Українсько-американському чорнобильському офтальмологічному дослідженні (UACOS) — епідеміологічному дослідженні радіаційно індукованої катаракти у ліквідаторів. Ініційований професором Бейзілом Ворґулом (Колумбійський університет), проєкт мав на меті перевірити порогову дозу опромінення кришталика ока людини. Для цього було необхідно: спроєктувати надійне епідеміологічне дослідження з репрезентативною когортою, точно визначити індивідуальні дози опромінення, застосувати сучасні офтальмологічні методи діагностики та валідовані аналітичні підходи як в Україні, так і в США. Це піонерське міжнародне дослідження суттєво розширило уявлення про біологічні ефекти іонізуючого випромінювання та ризики для здоров’я працюючих і було враховане в стандартах радіаційної безпеки МАГАТЕ.
Також із самого початку діяльності Національної комісії Верховної Ради України з питань радіаційного захисту населення науковці Інституту, зокрема Ю. І. Кундієв та Л. О. Добровольський, брали активну участь у її роботі.
📅 Чому саме 14 грудня?
Саме цього дня у 1986 році було введено в експлуатацію захисний саркофаг над зруйнованим енергоблоком — символ завершення найнебезпечнішого етапу ліквідації аварії.
Це день пам’яті тих, кого вже немає, і день глибокої вдячності живим.
Їхній подвиг — назавжди в історії України та в серці кожного з нас.
🖤 Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо.
