Історія

Інститут медицини праці НАМН України (до 1991 року – Київський науково-дослідний інститут гігієни праці та профзахворювань Міністерства охорони здоров’я України) був заснований у 1928 році. В його становленні взяли участь видатні українські вчені: академік В.Ю.Чаговець, професори С.М.Чуманов, ГЛ.Шкавера, М.В.Лейнік, М.К.Вітте, Й.М.Ерман. Вагомий внесок у розвиток інституту зробили академік АМН СРСР Л.І.Медведь, член-кореспондент АМН СРСР Г.Х. Шахбазян. Під керівництво академіка НАН України Ю.І.Кундієва Інститут здобув міжнародне визнання.

Перші наукові дослідження проводилися з профілактики професійних захворювань і травматизму у сільському господарстві та на цукрових заводах, а також з токсикології пестицидів, фізіології м’язевої діяльності, теплообміну організму працюючих.

У післявоєнні роки наукові розробки інституту були спрямовані на оздоровлення умов праці в гарячих цехах металургійних заводів та в нафтопереробній промисловості, було також розширено масштаби досліджень з гігієни та фізіології праці в сільському господарстві. З 1952 року інститут очолює наукові дослідження з проблеми «Наукові основи гігієни праці та профпатології» в Україні.

В наступний період в інституті проводилися дослідження з гігієни праці та професійної патології в сільському господарстві, електрозварювальному виробництві, на теплових електростанціях. Роботи виконувалися разом з провідними науково-дослідними інститутами технічного, хімічного та сільськогосподарського профілю (Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України, Інститут проблем матеріалознавства НАН України, Науково-дослідний автотракторний інститут, Інститут сільськогосподарського машинобудування та ін.).

З 1979 по 1990 рік Інститут очолював розробку проблеми «Наукові основи гігієни села» в масштабі Радянського Союзу.

Протягом багатьох років співробітники інституту брали активну участь у ліквідації медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Проводилося епідеміологічне дослідження стану репродуктивної функції жінок, які працювали в сільському господарстві та мешкали в регіонах, різних за рівнями забруднення радіонуклідами; виконано ряд важливих робіт безпосередньо в 30-км зоні. На основі поглибленого аналізу зроблено висновок про комбінований вплив на здоров’я працюючих (ліквідаторів) та населення іонізуючої радіації, важких металів (насамперед, свинцю), пестицидів та нервово-емоційного стресу.

З метою розробки та впровадження заходів з оздоровлення умов праці, що вимагають інженерно-технічних рішень, у 1973 році при інституті було організовано дослідно-конструкторське бюро. В нашій країні це перший досвід створення науково-виробничого об’єднання на базі інституту гігієнічного профілю. За цей час були розроблені та впроваджені ефективні системи припливно-витяжної місцевої вентиляції, укрить, модернізовано з урахуванням гігієнічних вимог технологічне обладнання для понад 200 підприємств.

Інститут приймав активну участь у виконанні Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (1996- 2000 р.р.), був виконавцем окремих завдань Державної програми “Здоров‘я нації” (протягом 2005-2010 р.р.), є активним учасником Державної програми “Профілактика ВІЛ/СНІД на робочому місці”, а також одним з розробників Державної програми “Здоров’я – 2020: український вимір”.

Постійно розширюються міжнародні наукові зв’язки інституту. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародна організація праці (МОП) неодноразово на базі інституту проводили міжрегіональні семінари з питань гігієни праці в сільському господарстві для країні Азії, Африки, Латинської Америки та Європи. З 1972 по 2011 рік при інституті функціонував Центр гігієни праці в сільському господарстві, що співпрацював ВООЗ. За пропозицією ВООЗ були розроблені санітарно- гігієнічні вимоги до сільськогосподарської техніки, а також методи оцінки здоров’я працівників сільського господарства, що зазнають дії шуму, вібрації, високої температури. Ці роботи інституту були поширені у всіх країнах – членах ВООЗ.

З 1983 до 1991 року на базі інституту систематично проводилися міжнародні курси з профілактичної токсикології під егідою Програми ООН з оточуючого середовища для фахівців з країн, що розвиваються.

Інститут на основі договорів розширює наукове співробітництво з близькими за профілем установами Білорусі, Китайської Народної Республіки, Польщі, Російської Федерації, США. В результаті співробітництва розроблені уніфіковані гігієнічні стандарти, єдині методичні підходи до оцінки технологій, обладнання, хімічних речовин, удосконалені методи раннього виявлення несприятливих впливів шкідливих чинників.

Отже за результатами досліджень інституту на азбестоцементних підприємствах України, виконаних у різні роки, випадків азбестозу, професійного раку легенів, мезотеліоми плеври у працюючих виявлено не було.

Разом з тим, враховуючи той факт, що усі види азбесту є незаперечними канцерогеннами (за нашими даними хризотіловий азбест все ж менш небезпечний у порівнянні з амфіболовим), а також тривалий латентний період розвитку раку легенів під впливом азбесту (40 і більше років), дані світової літератури про небезпечність азбесту, та недостатній рівень діагностики профілактичного раку в Україні, вважаємо, що, виходячи з принципу «не зашкодь» застосування азбесту в Україні слід заборонити.

Гуманізм професії лікаря і принципи біоетики підказують, що коли є можливість заборонити використання канцерогена, це слід зробити – в ім’я збереження здоров’я людей. Ніякі економічні аргументації тут неприпустимі. Інші джерела забруднення азбестом об’єктів оточуючого середовища, що ще залишаються мають знаходитися під особливим контролем. Їх повне усунення – є наступним кроком державної політики щодо елімінації азбесто обумовлених захворювань.